Щодня ми з вами користуємося так званим поверхневим, або ж видимим інтернетом — коли вивчаємо якусь інформацію в мережі, робимо онлайн-покупки чи шукаємо онлайн-курси, щоб опанувати нову професію. Цей інтернет-простір звичний, зрозумілий для нас і у більшості своїй цілком безпечний.
Але є й інша сторона інтернету — так званий darknet. І ви напевне вже чули про нього. Як мінімум у контексті зливів користувацьких даних до даркнет-мережі. При цьому у більшості користувачів доволі поверхове розуміння самих принципів даркнету. І ми вирішили це виправити.
Іноді даркнетом називають deep web, але це помилка. Deep web — це мережа веб-сайтів, контент яких недоступний без наявності у користувача облікового запису. А інформація в них не індексується пошуковими ботами. Фактично частиною deep web можна назвати Netflix або ж Gmail. Контент у Deep web у більшості випадків безпечніший та чистіший, ніж у поверхневому інтернеті.
Dark web — це вже зовсім інший рівень інтернету. В ньому працюють сайти з прихованими IP-адресами, до нього не потрапити зі звичайного браузера через пошук, він абсолютно децентралізований та фактично розвивається безконтрольно. А щоб отримати доступ до dark web, необхідно прикласти певних зусиль.
Перший прототип сучасного інтернету зʼявився ще в 1969 році. Трохи більше, ніж через десятиріччя, у 80-тих зʼявилися інформаційні «сховища даних» і почалося зародження сучасної мережі. А вже в 90-тих федеральний уряд США розробив так звану цибульну маршрутизацію (orion routing), котра забезпечувала анонімний звʼязок через велику компʼютерну мережу. Це й стало першим кроком для появи даркнету в теперішньому розумінні.
Уже на початку двохтисячних почалася активна робота над The Tor Project. Саме з цього часу даркнет стає загальнодоступним (у відносному розумінні). І фактично вже зараз будь-хто може встановити браузер TOR та особисто поглянути на темну сторону інтернету.
Darknet — це анонімна, нерегульована і фактично нікому не підконтрольна частина інтернету.
Ви не зможете потрапити до даркнету, використовуючи звичний вам браузер Chrome, Firefox, Safari чи будь-який інший. Ніякий пошуковий запит в Google чи Bing не приведе вас у даркнет. І у більшості випадків це навіть добре, тому що рядовому користувачеві у даркнеті робити зазвичай нічого.
Проте як все ж таки потрапити до глибинної мережі?
TOR (The Onion Router) — найвідоміша анонімна мережа даркнету. Це велика система проксі-серверів для анонімного обміну інформацією через компʼютерну мережу. Таким чином завдяки децентралізації зберігається максимальна анонімність та захищеність трафіку користувача від аналізу.
Фактично TOR — це веб-браузер, але працює він дещо інакше:
При цьому TOR не забезпечує стовідсоткової анонімності. Якщо потрібен дійсно максимум конфіденційності, TOR необхідно комбінувати зі спеціальними ОС та VPN-сервісами.
Часто даркнет асоціюють з різною незаконною діяльністю — продажем заборонених речовин та зброї, наданням різного роду незаконних послуг тощо. Проте даркнет може бути корисним, і є доволі багато прикладів його використання на благо:
Та й загалом даркнет — це величезна база інформації без державної та іншої цензури, і отримати доступ до неї фактично може кожен з вас. Питання лише в тому, чи потрібна вам ця інформація та для яких цілей.
Все ж таки даркнет отримав свою доволі «специфічну» славу не просто так. Він здатний запропонувати користувачу повний спектр протизаконних послуг та товарів. Тому очевидно, що це справжній рай для різного роду шахраїв та махінаторів, котрі лише чекають можливості скористатися наївністю та довірливістю користувачів.
До того ж, як ми й сказали вище, використання TOR ще не гарантує вам повної анонімності та конфіденційності. Тому якщо у вас раптом виникло бажання щось замовити в даркнеті чи скористатися якоюсь не зовсім законною послугою, радимо кілька разів подумати перш ніж це робити. Повірте, наслідки можуть виявитися вкрай неприємними.
У висновку скажемо одне: у 99% інтернет-користувачів обʼєктивно немає жодної необхідності користуватися даркнетом. І вам особисто він у більшості випадків також не потрібен.