Як змінилося життя наших викладачів та розробників і як вони планують своє життя далі
Кажуть, війна — це статистика. Але за цифрами статистики часто сховано дещо більш важливе — людські долі. Тому сьогодні ми обійдемося без чисел та відсотків. Їх порахують і без нашої участі. Натомість дамо слово звичайним українцям — нашим колегам з Wezom Академії, котрі розкажуть, як змінилося їхнє життя, викладацька діяльність та відношення до ситуації в країн за майже чотири місяці з початку війни.
Ми поговорили з Мариною Бабенко і Олегом Дутченком — кураторами онлайн-курсу «Frontend розробка 2022. Junior верстальник», а також з Денисом Бронатом — куратором курсу Graphic Design.
Тому без зайвих слів — почнемо!
Як ти працюєш зараз?
Марина Бабенко
«До війни я працювала в херсонському офісі, і мені завжди було важко працювати з дому. Після 24 лютого вибору не залишилося — тільки віддалена робота. Але в окупованому місті без нормальних контактів з людьми працювати дуже складно. Ми з родиною змогли виїхати до Києва, за тиждень знайшли і облаштували житло, трохи прийшли до тями після окупації. Зараз я працюю в київському офісі та потроху звикаю до столичного життя»
Денис Бронат
«Наразі я працюю віддалено. 24 лютого розділило життя на «До» та «Після». До середини квітня я був у Херсоні, і за можливості приходив працювати саме в офіс, щоб побачитися з колегами і впевнитися, що у всіх все нормально. До того ж, коли у місті почалися проблеми зі звʼязком та інтернетом, саме в нашому офісі все працювало. Наш офіс — це наше місце сили та наш другий дім»
Олег Дутченко
«Я і до війни близько двох років працював у remote-режимі [віддалено], тому в плані робочого процесу для мене мало що змінилося. До того ж, зараз я також виїхав за межі окупації, тому тепер без варіантів — тільки remote»
Як змінилося викладання в умовах війни?
Марина Бабенко
«Щодо онлайн-курсів, то особливих змін я не помітила, адже ми так і продовжуємо консультувати студентів онлайн. А от проводити офлайн-навчання зараз просто немає можливості в звичному форматі. Тому вони теж перейшли в онлайн, але з більшою участю викладача, ніж в класичних онлайн-курсах»
Денис Бронат
«В перші дні війни російські війська уже були на околицях Херсона, а потім ще за кілька днів увійшли в місто. Спочатку було дуже важко продовжувати працювати бодай якось — через страх, тривогу за себе та своїх близьких. Нам усім довелося прийняти нову реальність і пристосуватися. Інакше б мій курс обірвався б на середині. Тому ми продовжили працювати в онлайн-форматі»
Олег Дутченко
«Для мене навчальний процес змінився в гіршу сторону — зламались всі плани, всі графіки і всі програми. Було психологічно важко продовжувати займатися викладанням, налаштувати себе на робочий процес. Окрім того, регулярно виникали технічні проблеми зі звʼязком та інтернетом. Звісно, ми відновлюємо навчальні процеси, публікуємо нові уроки, продовжуємо працювати. Але не з такими темпами, як це було до війни»
Чи змінилося відношення студентів до навчання?
Марина Бабенко
«На мою думку, для студентів, котрі звикли працювати онлайн, в плані навчання мало що змінилося. Звісно, що можуть впливати обмеження та незручності, повʼязані з доступом в інтернет та зміною локації. Але в цілому студенти швидко підлаштовуються. Складніше тим, хто звик працювати безпосередньо з викладачем. Та і для них ситуація не критична — ми ділимось порадами, допомагаємо коригувати навчальний процес та оптимізувати його»
Денис Бронат
«Мені здається, що студенти стали навіть більш зацікавлені в навчанні, ніж до війни. Адже всі розуміють, що необхідно отримувати нові знання, розширювати можливості заробітку і правильно використовувати найцінніший ресурс — час. Просто сидіти, склавши руки, три-чотири місяці — це не вихід»
Олег Дутченко
«Студенти, як і викладачі, гостро відчули на собі вплив війни. Хтось опинився в окупації, хтось — на території бойових дій. Тому не у всіх є можливість продовжувати навчання в попередньому темпі. Але ми бачимо, що студенти з розумінням ставляться до змін в навчальному процесі. Сподіваємось, що ми дуже скоро зможемо повернутися до нормального життя і нормального навчального графіку. Робимо для цього все можливе»
Поділися своїм відношенням до виїзду за кордон та до мобілізації
Марина Бабенко
«До виїзду за кордон, якщо у людини є можливість працювати і заробляти кошти, я ставлюся позитивно. У мене, наприклад, зараз такої можливості немає. Але я б, напевне, нею скористалася.
Стосовно мобілізації… Я пацифістка, тому не можу сказати, що прагну потрапити до ЗСУ. Зараз ми працюємо, сплачуємо податки, допомагаємо країні економічно. Та якщо на законодавчому рівні приймуть рішення про мобілізацію жінок, морально я до цього готова і не буду «косити». Буду робити те, що необхідно»
Денис Бронат
«Особиста справа кожного — виїжджати за можливості за кордон чи залишатися в Україні. Я ж намагаюсь бути там, де можу бути корисним. Так, я можу працювати з будь-якої точки світу. Але дім у нас все ж таки один.
Сам я не служив в армії, і я вважаю, що військова служба — складна професія. Впевнений, що більше користі принесуть саме професіонали, а не мобілізовані цивільні без будь-якого досвіду. І я чудово розумію, що якби не ЗСУ, то з окупованого Херсону, скоріш за все, уже не було б куди виїхати. Українські військові — справжні герої, котрих ми підтримуємо кожен як може»
Олег Дутченко
«На мою думку, виїзд за кордон зараз не є нагальною необхідністю для більшості українців. Так, є категорії спеціалістів, котрі фізично не можуть працювати всередині країни — моряки, далекобійники тощо. Але якщо говорити про нас, викладачів, то я не бачу реально серйозних причин перетинати кордон і працювати з іншої країни.
Думаю, що загальна мобілізація — це нормальна практика. Але призивати людей до лав збройних сил потрібно за реальної потреби в певних спеціалістах. Хороший IT-викладач принесе більше користі країні, працюючи за професією, навчаючи нових спеціалістів та сплачуючи податки, аніж взявши в руки зброю і без жодного військового досвіду пішовши на фронт. Війна закінчиться, і тоді всім нам потрібно буде докласти максимум зусиль для економічного розвитку вільної України»
